Стріли
Стріли — найбезжальніше й найдисциплінованіше угруповання в усій Пустці. Завдяки величезному військовому досвіду вони вправні стратеги, але союзи та дружні стосунки їх не цікавлять.
Понад усе Стріл хвилює одне: гроші.
Вони охоче допоможуть і мешканцям міста, і людям Пустки — але тільки за належну ціну.
Стріли на мапі
База Стріл
Історія Стріл
Вправні й холоднокровні.
Люди, для яких слово «принцип» втрачає будь-який сенс, щойно на кону з’являються «гроші».
Колись вони були бійцями приватної військової компанії Arrows.
Тепер вони просто Стріли.
До апокаліпсису їхні послуги користувалися великим попитом і в Сполучених Штатах, і за кордоном. Вони брали участь у численних збройних конфліктах, здобули чималий бойовий досвід і навчилися розробляти ефективні військові стратегії.
Кінець літа 2012 року найманці провели в старому заміському будинку в районі Grapeseed, що належав командирові загону.
Вони відпочивали й відновлювалися після тривалого відрядження під час битви за Дамаск.
Солдати удачі планували залишитися в Grapeseed до зими, але їхні плани зруйнував вибух у Human Labs.
Вибух стався, коли вони відпочивали на задньому дворі, смажили м’ясо на грилі й слухали музику.
Невдовзі після інциденту командирові зателефонував давній друг із Національної гвардії з дуже спокусливою пропозицією.
Оплата була достатньо солідною, щоб загін ненадовго перервав відпустку.
Завдання було простим:
захистити прохід через Lago Zancudo від збройного нападу.
За отриманими даними, очікувався напад на колону, яка після вибуху евакуювала пацієнтів психіатричної лікарні.
Більше жодної інформації не надали.
Їм не сказали, скільки буде нападників, яка в них може бути зброя і що саме сталося в Human Labs.
Утім, тоді командир Arrows не побачив у браку інформації нічого підозрілого.
Вони вже не раз працювали пліч-о-пліч із Національною гвардією.
Одна з головних причин, чому уряд їх цінував, була простою:
вони ефективно виконували завдання й не ставили зайвих запитань.
Оплата була чудовою, а саме завдання не здавалося надто складним, особливо з огляду на те, що до ділянки, яку їм належало охороняти, було лише п’ятнадцять хвилин їзди.
До очікуваного початку операції лишалося понад годину.
Загін зібрав потрібну зброю та спорядження й вирушив до Lago Zancudo.
Вони добре знали місцевість, тож швидко зайняли вигідні позиції й облаштували невеликий блокпост.
Згодом вони нарешті помітили машину, схожу на автомобіль супроводу, що наближалася.
Проте замість очікуваних п’яти військових машин була лише одна.
Її різко кидало з боку в бік, доки вона не перекинулася просто біля блокпоста.
Кілька найманців кинулися до машини, щоб витягти поранених.
Коли вони намагалися допомогти, чоловік у військовій формі раптом рвонувся вперед і вкусив одного з них за руку.
Поранений найманець приголомшив навіженого солдата прикладом, зв’язав його мотузкою й швидко перев’язав власну рану.
Незабаром удалині з’явився великий натовп людей, що біг просто на них.
Що ближче вони підбігали, то краще найманці могли їх роздивитися.
Здавалося, ніхто з них не мав зброї.
Першою думкою командира було, що це можуть бути смертники.
Але в тому, як вони рухалися, було щось глибоко неприродне.
Командир крикнув натовпу зупинитися.
Він зачекав кілька секунд, а потім зробив попереджувальний постріл у повітря.
Вони не зупинилися.
Командир наказав стріляти на ураження.
Хоча оборонну позицію було обрано вдало, натовп здавався нескінченним.
Бій тривав лише близько тридцяти хвилин, але був настільки запеклим, що загін швидко опинився на межі виснаження.
Командир повільно підійшов до кількох тіл і оглянув їх.
По спині в нього одразу побіг холодний піт.
Ці люди більше скидалися на скажених тварин.
Їхня шкіра мала неприродний жовто-зелений відтінок.
Очі були каламутні, як у трупів, що розкладаються.
У деяких навіть була піна біля рота.
Він ніколи раніше не бачив нічого подібного.
Командир жестом наказав своїм людям сідати в машини й зателефонував другові з Національної гвардії.
Той відповів лише з третьої спроби.
Коли командир розлючено запитав:
«Що тут, у біса, відбувається?»
єдиною відповіддю, яку він почув, було:
«Тобі платять не за запитання».
Одразу після цього дзвінок обірвався.
Того вечора, коли загін вечеряв і гучно обговорював те, що сталося, вони помітили, що вкушений виглядає дуже погано.
Його обличчя стало надзвичайно блідим.
Очі почервоніли.
Він ледве рухався.
Він просто дивився на свій стейк не кліпаючи, ледь погойдуючись із боку в бік.
Минуло лише кілька хвилин після того, як бійці Arrows звернули на нього увагу, коли він раптом загрозливо загарчав і кинувся на одного з товаришів.
Вони швидко вирубили його, вдаривши стільцем по голові.
Потім прив’язали до того самого стільця.
Бійців загону глибоко стривожило те, що відбувалося.
Командир люто схопив телефон і знову набрав той самий номер.
Гудки, здавалося, тривали вічність.
Ніхто не відповів.
Ні з першого разу.
Ні з другого.
Ні з жодної наступної спроби.
Поступово правда почала прояснюватися.
Вибух у лабораторії, відомій у певних колах своїми нелюдськими експериментами.
Навіжений натовп.
Поведінка, що, схоже, була заразною.
Усе це надто нагадувало початок фільму про зомбі-апокаліпсис.
Їхні підозри підтвердив короткий випуск новин по телевізору.
Командир одразу вирішив, що загін залишиться в будинку до евакуації.
А доти садиба стане їхньою фортецею.
Того ж вечора вони укріпили паркан усіма матеріалами, які змогли знайти.
Пізніше вночі двоє міцних бійців загону віднесли свого колишнього товариша в підвал.
Перед цим вони закрили всі відкриті ділянки шкіри щільною тканиною й для надійності обмотали її кількома шарами армованого скотчу.
Заражений більше не був їхнім другом.
Тепер він становив загрозу для виживання всього загону.
Поки один із них притискав подушку до голови чоловіка, інший вийняв із кобури Glock 19 і вистрілив йому просто в череп.
Тієї ж ночі вони поховали його під деревом на задньому дворі.
Через два дні після вибуху до заміського будинку прибули три військові машини.
Серед несподіваних гостей був давній друг командира з Національної гвардії.
Якщо хтось настільки важливий приїхав особисто, ситуація явно була серйозною.
Він запропонував приватній військовій компанії ще один оплачуваний контракт.
Вони мали допомагати Національній гвардії захищати місто, адже керівництво країни вирішило відокремити San Andreas від зараженої території, звівши величезну Стіну.
Натомість їм щедро заплатять.
Командир погодився за однієї умови:
щойно будівництво Стіни завершать, його та його людей евакуюють до міста.
Так минули наступні два роки.
Arrows працювали разом із Національною гвардією, захищаючи звичайних будівельників від хвиль зомбі, що нападали на них під час зведення Стіни.
Коли останні роботи над проєктом завершили, загону сказали почекати кілька днів, поки їхню евакуацію до міста офіційно затвердять.
Минуло кілька днів.
Потім тиждень.
Потім місяць.
Відповіді так і не надійшло.
Зрештою вони не побачили сенсу чекати далі.
Це стало переломним моментом у їхній історії.
Вони були людьми, які працювали майже виключно на уряд.
Людьми, які йому довіряли.
Тих Arrows більше не існувало.
Тепер залишилися тільки Стріли:
люди, готові на все, щоб вижити.
Люди, готові допомогти тому, хто заплатить найбільше.
Відтоді принципи для них нічого не означали.
Важила лише особиста вигода.
Чого ще можна чекати від світу, що тоне в Апокаліпсисі?
Через десять років після вибуху в Human Labs Стріли досі пропонують свої послуги як досвідчені найманці.
Однак через події, які вони пережили, виживаючи під час Апокаліпсису, вони більше не обмежуються роботою на державні організації.
Відмінні риси
Стріл легко впізнати за кількома ознаками:
сувора військова форма кольору хакі, акуратно зібране або ретельно укладене волосся та часте вживання військових висловів і цитат у розмові.
Особливості та поведінка
Стрілам заборонено укладати союзи з угрупованнями, адже для них завжди на першому місці гроші.
Проте як професійні найманці вони можуть укладати контракти з іншими організаціями — зокрема з державними структурами.
Тип поведінки: нейтральний.
Цікаві факти
Під одним із дерев на базі Стріл знаходиться могила найманця, якого вкусили й заразили під час завдання в перший день апокаліпсису.
Спочатку Стрілам доручили охороняти маршрут, яким мали евакуювати пацієнтів психіатричної лікарні, — тих самих людей, які згодом стали Рейдерами.